Євген Коновалець повертається додому, в Україну

Україна повертає додому одного зі своїх провідників

15 липня 2026 року Кабінет Міністрів України ухвалив рішення про перепоховання полковника Євгена Коновальця в Україні. Згідно з розпорядженням уряду № 703-р, його останки мають перевезти з Нідерландів та з військовими почестями перепоховати на Національному військовому меморіальному кладовищі поблизу Києва.

Це рішення розпочинає міжнародний і державний процес: отримання дозволів від нідерландської сторони, ексгумацію та репатріацію, пам'ятні заходи на шляху Україною і завершальну церемонію поховання. Національне військове меморіальне кладовище називає це наступним кроком до відновлення історичної справедливості та повернення борцям за незалежність належного місця в національній пам'яті.

Ким був Євген Коновалець?

Євген Коновалець народився 14 червня 1891 року в селі Зашків поблизу Львова. Він вивчав право й ще до Першої світової війни долучився до українського громадського життя. Під час війни служив в австро-угорському війську, потрапив у російський полон, а після революції 1917 року дістався Києва.

Там він став одним із найздібніших командирів Української революції 1917–1921 років. Коновалець організував і очолив Січових Стрільців — дисципліновану формацію Армії Української Народної Республіки. Вона захищала українську державність у Києві та воювала як проти більшовицьких, так і проти білогвардійських російських сил.

Після поразки УНР Коновалець не відмовився від боротьби за незалежність. В еміграції він був одним із засновників та очільником Української військової організації (УВО). У 1929 році став засновником і першим головою Організації українських націоналістів (ОУН), об'єднавши різні середовища довкола мети створення незалежної Української держави. Він також розвивав міжнародні зв'язки та допомагав організовувати українські громади за кордоном.

Чому його поховали в Роттердамі?

Коновалець жив у вимушеній еміграції, адже українські землі були розділені між сусідніми державами, а на більшій частині України встановилася радянська влада. Повернення додому означало б арешт або смерть. Його діяльність зі збереження організованого руху за незалежність зробила його мішенню радянських спецслужб.

23 травня 1938 року агент НКВС Павло Судоплатов убив Коновальця в Роттердамі вибуховим пристроєм, захованим у коробці цукерок. Український інститут національної пам'яті зазначає, що його поховали на цвинтарі Кросвейк за сприяння литовського консульства. Тоді не існувало незалежної Української держави, куди його можна було б безпечно повернути. Тому могила в Нідерландах на десятиліття стала місцем пам'яті для українців у вигнанні.

Чому українці вшановують його як героя

Коновальця вшановують за те, що він присвятив життя відновленню української державності на двох дуже різних етапах боротьби: спочатку як командир національного війська, а згодом — як організатор визвольного руху народу, позбавленого власної держави. Він зберігав ідею незалежної України в час, коли вона зникла з політичної карти, а радянські репресії та чужоземне панування намагалися її стерти.

Його вбивство також показує, наскільки небезпечним Москва вважала організований український рух за незалежність. Методи змінилися, але суть протистояння впізнавана й сьогодні: Росія знову намагається заперечити право України на існування, а українці знову захищають свою державу, мову, культуру та політичну свободу.

Слово «герой» тут означає його місце в історії та національній пам'яті України. Його не слід плутати з офіційним державним званням Герой України, якого Коновальцю не присвоювали.

Чому його повернення важливе саме тепер

Повернення Коновальця — це більше, ніж перенесення могили. Воно відновлює перерваний зв'язок між сучасною Українською державою і тими, хто понад століття тому боровся за її створення. Це також виправляє один із наслідків окупації та вигнання: багато українських провідників померли далеко від країни, яку прагнули визволити.

Перепоховання на Національному військовому меморіальному кладовищі поставить його поруч із захисниками сучасної України. Ця тяглість важлива. Вона нагадує, що нинішні Сили оборони успадкували давню традицію і продовжують боротьбу за те саме фундаментальне право — щоб майбутнє України визначали українці.

Для українців у всьому світі, зокрема для нашої громади в Австралії, це повернення має ще один сильний зміст: відстань не скасовує належності до Батьківщини. Пам'ять здатна пережити вигнання, а незалежна Україна нарешті може гідно вшанувати тих, кого попередні покоління не могли повернути додому.

Фотографії надані UAANT. Авторство, зазначене на зображеннях: 1-й корпус НГУ «Азов» та 14-та бригада оперативного призначення «Червона Калина».

Слава Україні! Героям слава!